Мовна завіса

Наталя Пелагеша

За радянських часів Україна була відокремлена від світу «залізною завісою». За нею вона була позбавлена можливості розвитку через заборону спілкуватися зі світом та брак доступу до світових інформаційних ресурсів. Сьогодні Україна може опинитися відділеною від нього «золотою завісою», зітканою зі знання, яке буде недоступним для української нації. Українська держава фактично залишається поза світовим інформаційним та комунікативним простором через незнання мови, якою сучасний світ розмовляє. Йдеться про володіння нацією англійською, яка уже кілька десятиліть має при собі означення «глобальна».

На хвилі глобалізації і розвитку сучасних технологій англійська підкорила світ так, як це не вдавалося жодній мові в історії людства. Вона є рідною для 400 мільйонів людей та має особливий статус більше ніж в 70-ти країнах. Вільно розмовляють англійською як другою близько 500 млн. осіб. 750 мільйонів вивчають англійську як іноземну. Фахівці стверджують, що до англомовного світу належить близько півтора мільярда осіб. Англійською сьогодні говорять в три рази більше тих, для кого вона є нерідною. Найбільша англомовна нація – Сполучені Штати – це близько 20% англомовного населення планети. 350 млн. людей, що говорять англійською в Азії – це все разом взяте англомовне населення Великобританії, Сполучених Штатів та Канади. Всі ці цифри практично нічого не означали б, якби за ними не стояло те, що в сучасному глобалізованому світі англійська – це мова прогресу та модернізації, а значить мова світової науки, освіти, бізнесу та політики. В масштабах планети в цих сферах вона виконує роль конвертованої валюти. Не маєш її – не має не змоги виходити на світову арену.

Після падіння Радянського Союзу серед перших кроків урядів практично усіх держав колишнього соціалістичного блоку була зміна пріоритетів мовної політики та поширення у суспільствах світової lingua franca. З усіх пострадянських країн Україна, здається, чи не єдина, де процеси модернізації не базуються на доступі до інформації та освіти через англійську. За даними Інституту соціології НАН, англійською володіють всього 1,4% українців. (В Росії - відповідності з Всеросійським переписом населення 2002 року - 4,8% громадян). На практиці, очевидно, англійською розмовляє ще менше українців, бо навряд чи навіть в столиці нею володіє кожен сотий киянин. Вражає, якщо взяти до уваги хоча б те, що в ЄС, куди ми так настирливо прямуємо, англійською за даними Євробарометра за 2006 рік розмовляє кожен другий...

Провина за ситуацію, що склалася, лежить перш за все на владі країни, яка визначає, чи, точніше, мала б визначати, стратегії розвитку, і у відсутності відповідного мовного планування. Адже управляти розвитком означає передбачити майбутнє, відчути його, якщо хочете. На рівні управління державою це означає включити країну в глобальні тенденції, що визначають і визначатимуть розвиток людства.

В Україні практично ніхто не згадує про те, що модернізація, про яку з постійністю, гідною заздрості, говорить останні два десятиліття кожна політична сила, що приходить до влади, також має мовний вимір. По-перше, з самого моменту свого зародження у 17-18 столітті пусковим механізмом і двигуном модернізації була і залишається до сьогодні наука. Інформаційне суспільство і суспільство знань є ні чим іншим як наслідком її безумовного панування в людській цивілізації. По-друге, сучасна світова наука розвивається завдяки саме англійській, бо обмін знаннями та інформацією між науковцями різних країн світу відбувається саме завдяки їй. Хочемо ми того чи ні, мова модернізації – англійська. Такого явища як національна наука не існує в принципі, бо в такому разі вона зразу ж стає провінційною.

Постійно говорять про відсталість української науки та необхідність підняття її до світового рівня. Правда, рідко можна почути думку про те, що для цього потрібно щонайменше мати змогу з цією світовою наукою спілкуватися. Наприклад, читати наукові журнали. 90% найавторитетніших з них у світі друкуються англійською. В дослідженнях українських науковців цитувань джерел іноземними мовами практично немає. Я не можу судити про природничі галузі, але те, що відбувається в гуманітарних науках в Україні, просто вражає. Більшість публікацій - це не більше ніж до певної мірі пороблені уявлення про соціальну сферу, створені радянською ідеологією. Як результат, все закінчується роздумами про ментальність (це поняття в сучасних соціальних науках вважається езотеричним і використовується як метафора). Залишилось тільки про ауру та чакри поговорити. Хотілось би сподіватися, що в природничих науках справа краща, але оточуюча реальність говорить про зворотнє. Безпосереднім підтвердженням цього є індекс цитування зарубіжних джерел вітчизняними науковцями. У цьому світовому рейтингу, ми, як і в переважній більшості інших індексів та рейтингів, пасемо задніх, про що неодноразово писали мої колеги. Щоб просунути людське знання, необхідно вийти на світовий рівень знань з певної проблеми, засвоїти та переосмислити його. Тільки після цього можлива поява нових ідей, в чому в принципі полягає зміст існування науки. Без англійської сьогодні це видається неможливим, про що красномовно свідчить рівень вітчизняної науки.

Саме через невключеність англійської у національну освітню систему в Україні повністю провалений процес інтернаціоналізації освіти, а рівень розвитку освіти чи не найнижчий в світі. Тут не можна не згадати Болонський процес. Опозиція щодо нього в українських вишах колосальна. Ніхто не може зрозуміти, навіщо це все треба. Дійшло до того, що ректори провідних українських ВНЗ публічно від Болонського процесу відмовляються. Очевидно, що це відбувається через нерозуміння його суті та цілей. Болонський процес є безпосередньо реакцією Європи на тенденцію інтернаціоналізації освіти та глобалізацію знання, яке, народившись в одній країні, миттєво поширюється світом. Саме через цю тенденцію основними вимірами Болонського процесу є навчання іноземним мовам та мобільність. Це означає, що будь-який студент, викладач, науковець будь-якого університету планети може поїхати вчитися чи викладати в будь-яку країну світу, де знання зі сфери його спеціалізації розвинене найбільше. Цього не може статися, якщо студент і викладач з різних країн не матимуть спільної мови, на якій вони могли б порозумітися. Подобається нам це чи ні, але сьогодні такою мовою є англійська. Мобільність і вивчення іноземних не можуть бути розділеними. Саме з цієї причини кількість закордонних викладачів та студентів є головними критеріями для визначенні якості освіти, за якими складаються світові університетські рейтинги.

В українській освіті ситуація абсурдна. Той, хто запроваджував Болонський процес в країні, на підставі власних умовиводів вирішив, що основними в ньому є введення єдиного диплома, європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС), бакалавратури та магістратури тощо. Не зрозуміли лише того, що всі ці заходи є тільки похідними від процесу інтернаціоналізації знання, який вимагає здатності отримувати або передавати його в будь-якому куточку світу. В українських ВНЗ ввели, у відповідності з вимогами Болонського процесу, кредитно-трансферну систему (в якій головним є слово трансфер), а сам трансфер - ввести забули. Як забули поставити в пріоритети вивчення іноземних мов. У Європі кредитно-трансферну систему запровадили для того, щоб за умови трансферу (мобільності) була можливість оцінювати знання по уніфікованій для всіх країн-членів Болонського процесу шкалі. За відсутності мобільності кредитно-трансферна система втрачає будь-який змісті і є непотрібною! От і сидять наші викладачі на кафедрах, і поряд з колонкою, де ставлять бали у відповідності з ЄКТС, вимальовують колонку для того, щоб поставити звичні «добре» або «відмінно», справедливо не розуміючи для чого все це треба.

Справді, мобільність українських студентів та викладачів є найнижчою в Європі. Та чи може йти мова про навчання чи викладання в іноземних вузах без знання мови, на якій іде навчальний процес? З іншого боку, навіщо іноземним студентам приїздити в Україну навчатися, якщо освітня система не дає основного – виходу на світовий рівень знання з того чи іншого предмету? Підкреслюю, вивчення студентами іноземних мов, або мовний вимір, належить до основних складових Болонського процесу. Цікаво, якою логікою користуються чиновники МОН, коли приймають рішення, яку частину Болонського процесу реалізовувати в Україні, а яку ні?

На одній з конференцій я задала питання про це заступнику міністра освіти пану Євгену Сулимі. У відповідь почула, що вивчення англійської є комерційним питанням, громадяни самі мусять вирішувати цю проблему, і Міністерство не буде втручатися в цю сферу. Конференція, підкреслюю, була присвячена Болонському процесу та інтернаціоналізацїі української освіти.

Шановний пане заступник міністра, інтернаціоналізація освіти у світовому розмінні означає, що викладач з будь-якої країни світу може зайти в студентську аудиторію будь-якої країни світу і прочитати там лекцію англійською мовою. Це означає, що студенти, які сидять в аудиторіях, мають здатність цю лекцію розуміти. Такого явища як переклад лекцій сьогодні не існує в жодному виші світу. І зовсім не тому, що на послуги перекладу у жодного університету грошей би не вистачило, хоча з і з цієї причини теж. Навіть якщо припустити, що українські університети будуть запрошувати перекладачів, то тут же виходить на поверхню інша проблема. Вітчизняні перекладачі не володіють в достатній мірі професійним жаргоном з тієї чи іншої наукової галузі. Спеціалізація в перекладі у фахівців займає роки. Можна бути професійним перекладачем тільки в якій одній галузі, наприклад в юриспруденції. Але одночасно не можна перекладати лекції з вищої математики, політології та біології. Я не раз ставала свідком того, що перекладачі передають тільки загальний зміст сказаного викладачем, через що зміст лекції практично втрачається. І це ні в яком разі не їх провина. Проблема полягає в тому, що в українській науці абсолютно нерозвинений понятійний апарат, який би дозволяв говорити на одному рівні і однією мовою з світовою наукою. Перекладачі може і прочитали би щось з предмету перекладу. Але читати нічого. Українські науковці дуже повільно привносять понятійний апарат вітчизняної науки світові стандарти, тому що знов таки не володіють англійською і не мають доступу до досягнень світової науки. Ось таке замкнене коло.

Щодо студентської аудиторії, то ситуація в цьому плані катастрофічна. Коли аудиторії задаєш питання «Хто володіє англійською?», у відповідь чуєш мертву тишу. Мова не йде про спеціалізовані вузи. Зрозуміло, що там вивчення іноземних необхідне за визначенням. Хоча двомовного викладання предметів, що уже стало загальносвітовою практикою, і там не запроваджено, як немає його і у закладах, що позиціонують себе як флагмани національної освіти. Намагаються включитися в загальносвітову тенденцію декілька університетів, серед яких, приміром, Києво-Могилянська Академія. Але що таке поодинокі зусилля декількох університетів в масштабах країни? Через незнання мови світової науки та освіти для українських студентів та викладачів закриті також міжнародні цифрові бази даних, на основі яких сьогодні будується освіта в більшості навчальних закладів світу.

Здатність студентів розуміти лекції іноземних викладачів – окрема розмова. Якість викладання іноземних мов в Україні загальновідома. Всі вчать, але ніхто мовою толком не володіє. І це є нічим іншим, як результатом відсутності в Україні спланованої мовної політики. Зараз в наших містах працює дуже велика кількість центрів, які пропонують навчити іноземній раз і назавжди за місяць, або в кращому разі за рік-два. Добре, що не за день. Насправді, люди, які володіють хоч однією іноземною, прекрасно розуміють, що зробити це в такий короткий термін практично неможливо. На вивчення іноземної мови потрібно від 10 до 15 років дуже важкої праці. Подібні пропозиції є нічим іншим, як черговим введенням в оману громадян при повній байдужості держави. Іншими словами, це просто викачка грошей з людей, які несвідомі глибини проблеми, бо ціни на ці послуги космічні. Я в жодному разі не стверджую, що центри вивчення іноземних мов працюють погано. Вони можуть допомогти на певних стадіях. Але це не вирішує проблему. З огляду на те, що кількість клієнтів таких курсів постійно росте, як і кількість самих курсів, попит на зміну ставлення держави до цієї проблеми в українському у суспільстві дуже великий.

З іншого боку, для того, щоб студенти мали змогу навчатися в системі інтернаціоналізованої освіти, вони вже мають ввійти в аудиторію з якісним знанням іноземної, і за період навчання тільки підвищувати свій рівень, щоб бути конкурентними в глобалізованому світі. Це, в свою чергу, означає, що процес навчання іноземній має бути добре налагодженим зі школи. На якому рівні ця проблема в Україні? Риторичне питання. Наприклад, в ЄС за даними Євробарометра, сьогодні англійську з першого класу вивчають 90% школярів, і там запроваджена ціла система відслідковування якості цього процесу. Це знову про державні політики і про євроінтеграцію.

В контексті роздумів про мовну політику, звичайно, не можна не торкнутися російської мови. Володіння нею є дуже великою перевагою наших громадян, бо у Росії справді є що взяти в інтелектуальному і не тільки плані. Знання російської, як і будь-якої іншої іноземної, зовсім не погана якість. Китайці теж вивчають російську, бо їм від Росії потрібні ресурси та ринок. Але оголошена в КНР лінгвістична модернізації стосується виключно англійської.

Щодо якості інтелектуального ресурсу, який експортує до нас наш північний сусід, і яким користуються більшість вітчизняних інтелектуалів, теж є питання. Наприклад, всі, хто стикається з російською наукою, розуміють, що вона є ні чим іншим, як ретранслятором для пострадянського простору світових наукових досягнень, які друкуються англійською та іншими іноземними мовами. З часів Радянського Союзу нічого не змінилося. До речі, той, хто хоч періодично читає іноземну науковому літературу, розуміє, що вибір праць для перекладу російськими видавцями дуже тенденційний в тому плані, що перекладаються тільки ті твори, які узгоджуються з політиками, що реалізуються всередині сусідньої держави. Вкрай рідко можна знайти роботи, які б заперечувала логіку розвитку російської моделі зі зрозумілих причин. Тобто, отримуємо інформацію від колишньої метрополії в тій формі, в якій їй це потрібно. Чому не з першоджерел?

Навіть побіжний погляд по полицях наших книжкових магазинів приводить до висновку, що російські видавництва заробляють не на тому, що пишуть росіяни. Більшість того, що продається сьогодні на українському книжковому ринку, є або перекладом з англійської та інших іноземних, або хорошою обробкою іноземних творів - так, щоб цього не було видно. При цьому в Україні достатньо своїх висококваліфікованих фахівців, здатних справитися з цим завдання. Спеціалізовані університети та інститути іноземних мов щорічно випускають сотні фахівців, які могли б піднести рівень країни до світового, а вони йдуть працювати в кращому разі бренд-менеджерами, секретарями та офіс-менеджерами, по суті виконуючи роботу, позбавлену інтелектуальної складової. Невже не можна розробити державну стратегію, яка б забезпечувала висококваліфікованою працею власних громадян і одночасно поклала край інтелектуальній ізоляції країни від світу?

Модернізація та перехід від індустріального суспільства до суспільства знань, що є загальносвітовою тенденцією, неможливий без доступу до інформації, а, значить, без англійської. Це примусило національні уряди переважної більшості країн світу розповсюджувати її через освіту . В освітніх політиках більшості держав світу знання англійської все частіше і частіше відносять до базових. Володіти нею означає те саме, що вміти користуватися комп’ютером, мобільним телефоном та водити машину.

Загалом, сьогодні глобальний ринок навчання англійській мові як іноземній обраховується в 50 млрд. доларів щорічно (що більше ніж ВВП Литви за 2008 рік).

Наприклад, в теперішніх країнах ЄС цей процес розпочався в середні 80-х. Виросло уже не одне покоління європейців, для яких англійська є другою мовою, а не іноземною. В Німеччині білінгвізм майже офіційний. Перше, що зробив реформатор Саакашвілі, коли прийшов до влади, перевів освіту та управління в країні на англійську. Саме це дозволило долучитися до кращих світових зразків та провести успішні реформи. Процес англізації мовного середовища в європейських країнах колишнього радянського блоку відбувся зразу ж після падіння залізної завіси. Яскравим прикладом можуть служити Польща та Чехія, в яких реформи, які уже прийнято вважати класично успішними, почалися перш за все з реформи мовної політики в сторону включення країни в глобальний комунікативних простір.

Сьогодні володіння населенням англійською визначає статус країни на світовій арені. Пов’язаність англійської мови зі статусом держави чи не найяскравіше ілюструє мовна політика Китаю. Тенденції та події, що в відбуваються у мовному середовищі Піднебесної, дослідники назвали «англомовною лихоманкою». Її рушійною силою став пануючий у країні дискурс модернізації, в якому національний розвиток безпосередньо пов’язується з володінням населенням англійською мовою.За прогнозами футурологів, до 2100 року в Китаї англійська буде другою мовою. Вона розглядається як необхідна умова прогресу на рівні уряду країни.

Наприклад, за деяким підрахунками тільки в Шанхаї 3000 центрів вивчення англійської. Загалом аналіз індустрії говорить про те, що сьогодні в КНР близько 30000 тис. організацій, що пропонують послуги з навчання англійській мові поза школою, а сам ринок навчання англійській за останні п’ять років зріс вдвічі та досяг 3,5 млрд доларів.

Прихильники освіти на китайській та англійські мові стверджують, що такий тип освіти є авангардом освітньої реформи, основою якісної освіти, життєво необхідним для Китаю засобом спілкування зі світом, ресурсом для досягнення цілей національного розвитку та модернізації в еру глобалізації. Директори шкіл та ректори університетів свідомі того, що якщо викладання предметів англійською не буде введено, їх заклади залишаться на периферії суспільної уваги. Ці міркування примусили китайські університети ввести двомовні курси з предметів після того, як департамент вищої освіти Міністерства освіти оголосив, що їх кількість буде враховуватись при оцінці рейтингу університетів.

Очевидно, що поширення англійської в країні має безпосереднє відношення до піднесення науки в Китаї. Дослідження засвідчили, що сьогодні за розвитком науки Китай займає друге місце в світі після США. Зверніть увагу, як і за економічним розвитком. За прогнозами до 2020 року Піднебесна стане найбільшим виробником наукових знань у світі. Для порівняння: Радянський Союз був науковою супердержавою, що свого часу проводила більше досліджень ніж Китай, Індія та Бразилія разом узяті. За даними, які опублікувала Financial Times минулого року, сучасна російська наука за кількістю досліджень знаходиться позаду всіх згаданих країн. Інформація для роздумів: під час останнього візиту в жовтні цього року в КНР прем’єр Росії В. Путін домовився з КНР, про експорт новітніх технологій з Китаю в РФ…

Концепція перетворення Шанхаю на глобальне місто починалася саме з програми англізації міста. До слова, жодне з українських міст до рейтингу глобальних не входить. Китайських близько десятка. До речі, у відповідності з висновками сучасного варіанту теорії модернізації, саме глобальні міста є двигунами процесу модернізації в усіх країнах сучасного світу.

Як тут не загадати про Євро та не провести паралелі з Олімпійськими іграми в Пекіні 2008 року? Саме їх проведення сприяло поширення англійської в КНР. По всій країні проводились ініційовані та підтримані урядом кампанії, спрямовані на популяризацію англійської. Наприклад, відбулася централізована стандартизація написів, назв та знаків на автошляхах та ресторанного меню. Був створений спеціально до цієї події урядовий Комітет з іноземної мови, який працював, починаючи з 2001 р.

Яким чином Україна, будучи повністю неангломовною країною, збирається приймати зарубіжних гостей, абсолютно незрозуміло. Очевидно, розмахуватимемо руками на вулицях, намагаючись відповісти на запитання гостей. Всі ці двомісячні курси для міліції, лікарів і так далі - не більш ніж імітація необхідної діяльності.

У відповідності зі стратегією, представленою в Росії в січні цього року, до 2020 року не менше 20% співробітників державних структур повинні будуть вільно володіти іноземною мовою. З наступного року чиновники, яких будуть брати на роботу, уже повинні будуть володіти англійською. Що в Україні?

28 жовтня українські освітяни зберуться на ІІІ Всеукраїнський з’їзду працівників освіти. Буде обговорюватися, що робити з української освітою, яка, за загальним визнанням, знаходиться в глибокому піке. В програмі заходу написано, що розмова йтиме про іноваційність, випереджальність та модернізацію. На якій основі, цікаво? Про необхідність інтернаціоналізації української освіти, а значить її англізації та введення двомовних курсів предметів – ні слова. Очевидно, що з цим ситуація складатиметься так, як це уже було з побудовою цифрового суспільства. В більшості країн світу його уже створили, а Україна ще тільки ледве підтягується до світового рівня.

Глобальна англійська уже сьогодні є реально існуючим явищем, не помічати яке може тільки той, хто просто не хоче цього помічати. Звичайно, можна закрити очі та вуха, щоб не бачити і не чути проблему. Можна сховати голову в пісок і зробити вигляд, що тенденції або явища не існує. Але це ніяк не означає, що тенденція або явище зникнуть. Більше того, саме це явище може виявитися здатним перетворити того, хто сховав голову в пісок, на сміття історії.

Знання та інформація сьогодні є найдорожчими ресурсами людства. Зупинені на кордонах української держави, вони перетворяться на золоту завісу, яка відгородить Україну від решти світу. Побудова державної мовної політики на ізоляціоністських принципах призведе до консервації відсталості та унеможливлення розвитку країни загалом.

За прогнозами футурологів, до 2100 року англійською володітиме половина світу. Можливо, Україні варто подумати про те, що б належати саме до цієї, першої половини людства, а не другої, яка, очевидно, не визначатиме розвиток людської цивілізації?

За матеріалами LB.ua